Різні та такі живі — Д. Гресько

Що змушує нас, оцих простих та щирих людей — дякую за комплімент, прокидатися кожного ранку з яскравими очима та веселим настроєм на весь день? Без усіх «можливо» та «думаю», прокидатися вільними від негативу та злого гумору нас змушує знання, що ще не все зроблено та не всі люди почуті й усміхнені.
Я скажу як мене можна впізнати: темно-синій довгий пуховик, шапка з надписом «D.G.» та сірі штані, які нерідко заправляю в чорні ботинки. Так, звичайно ви мене упізнаєте, бо тепер, коли ви в уяві старанно намалювали мій портрет, тепер ми зустрінемося з вами. Я впевнений в тому, що в найближчий час.
Знаєте чому? Під цей опис підходить дуже багато людей, з якими ви мене неодмінно сплутаєте. А проблема полягає в тому, що люди проходять повз нас, а ми навіть не бачимо їх очей чи, що найважливіше, усмішок. Корінь цього саме в почутті, що зросло у нас впродовж багатьох років перебування в цьому дивному, але такому прекрасному світі, який поволі трясеться від наших злісних очей та лицемірних вчинків. Я не хочу, щоб ви сплутали когось зі мною. Я хочу, щоб ви дивилися в очі й бачили відверту радість та щиру усмішку. Хочу, щоб люди цікавились людьми, знаходили собі заняття по душі та ніколи не були скупими на дарунки радості та щастя.
І кожного дня я виходжу на полювання за людьми, щоб ще раз впевнитися — ми всі різні та такі живі.

Навколо багато особистостей: хтось — у Києві біля Софії, хтось — на катері повз Дніпро, хтось — в Одесі біля Дюка, а ще хтось — у Стрию чи Львові на тяжкому навчанні, але з іскрою в очах. Кожна маленька деталь, кожний гудзик, що відірвався та відлежується в кишені — все це деталі, які роблять світ більш деталізовано-щасливим.

Що змушує нас, оцих простих та щирих людей, прокидатися кожного ранку з яскравими очима та веселим настроєм на весь день?
Знання того, що з-поміж тисячі очей та усмішок ми знайдемо свої рідні, а я — знайду твою!

Д. Гресько

Добавить комментарий